Давно, дуже давно це було, коли на місці теперішнього села Калини жив один господар. Називали того господаря Данилом. А жив він під горою, що зветься Плеша. Данило як прийшов до Калин, та оженився. У нього був один син Семен. А перші люди в Калинах звалися Куцини, прийшли десь із Галичини, тікаючи від татар. А на Плеші розбійники мали свою криївку. В ній жило дванадцять відважних розбійників. Старший між ними був розбійник на ім’я Джугар Іван. Той, як наказав, то всі мусили його слухати. Дівчину звали Калиною. Розбійники воювали по всій околиці. А коли верталися зі своєю багатою здобиччю, не забували про свого вірного товариша Данила. Їдуть попри хату, зайдуть до Данила і веселяться до ранку. Отак розбійники воювали за двадцять років. Але їх пильнували вже люди з цілої долини Тересви. Розбійники бачили, що їх переслідують й почали збирати свої пожитки, награбовані речі. А як ішли з Плеші взяли із собою і Калину. А коли зайшли в село, що вже розрослося, то переходили через цвинтар, подумали розбійники так собі: - Як дівчина Калина буде з нами, коли вони не знають, де будуть. Але Калина коли піде від них, то видасть їх ...
Тоді Джугар убив її. Від того часу село звуть Калини.
Кажуть, що через декілька років Джугар, який любив Калину,
вернувся, щоб поставити на її могилі пам'ятну плиту.
На фото ця плита. На ній напис "Я люблю тебе Калина" і підпис "Джугар". Нижче рік, з розшифровки - 1335. Ось така історія сталася в той час.
