Кілька років тому в Україні з’явилося два нових свята — Міжнародний день сім’ї та День матері. Мамине свято відзначається у другу неділю травня, а День сім’ї — 15 травня. Зазвичай це гарні погожі дні. Розквітає природа: від пахощів та пташиного співу бринить свіже, прозоре, наповнене коханням, ніжністю і красою повітря. Хлопці та дівчата починають шукати собі пару, молоді мами допомагають діточкам пізнавати красу природи, люди похилого віку виходять погрітися під теплим сонячним промінням.
Що слід розуміти під широковживаними поняттями «родина», «сім’я»? Історія суспільства, за словами вчених, уже нараховує не менше чотирьох тисяч років. На всьому її протязі серце людини не втомлювалося збагачувати людські взаємини й удосконалювати їх.
Однією з найбільших цінностей людини є любов. Саме в ній відкривається нескінченна цінність людської особистості, радість применшення себе заради того, кого кохаєш, радість продовження себе. Усе це втілилося в такому соціальному інституті як родина, сім’я.
У різні часи в різних народів існували різні погляди на родину, своє місце в ній, місце родини в суспільстві, з’являлося щось нове, але разом з тим вона залишалася, по суті, унікальним засобом збагаченням живої людської душі, яка постійно перебуває в пошуку, розвивається. Ідеальна родина немислима без любові. Любов — це тепло, ніжність, радість. Це головна рушійна сила розвитку людства, те, заради чого існуємо всі ми, те що спонукає людину до нерозважливо-героїчних учинків.
Не варто прагнути до загальних канонів сімейного благополуччя: є різні типи людей, різні традиції і вдачі, і те, що підходить одним, зовсім не підходить іншим. Але кожна людина чекає від свого шлюбу якихось позитивних змін у своєму житті.
По-перше, родина — це соціально-правовий інститут, що перебуває під захистом держави. Штамп у паспорті, спільна особиста власність, право на спадкування тощо.
По-друге, родина — це соціально-культурний інститут. Вона створена для дуже важливої потреби людини в самоствердженні, тобто в повазі з боку оточуючих.
По-третє, родина — це мала соціальна група, основний соціальний осередок суспільства. Особлива форма співдружності чоловіка і жінки для повноцінного відтворення наступного покоління.
Філософи і соціологи не раз порушували питання про кризу інституту родини, пророкували навіть її зникнення в майбутньому. Змінилася структура родини як малої соціальної групи: родини зменшилися, з’явилося чимало родин, що сформувалися після повторного шлюбу, неповних родин. Але шлюб, як і колись, має високий престиж люди не хочуть жити самотньо. Важливою залишається виховна функція родини, однією з основних є і рекреаційна функція родини, тобто взаємодопомога, підтримка здоров’я, організація відпочинку і дозвілля. Не змінюється одна з основних функцій родини — репродуктивна, тобто функція продовження роду. Відтак ніщо і ніхто не може замінити функцій родини.
Серед українців та інших народів світу до 20-30-х років XX ст. широко зберігалися й побутували вірування про таємничий зв’язок ще ненародженої дитини з вчинками вагітної жінки. Жінка є заручницею здоров’я як фізичного, так і психічного для цілих поколінь. Наші пращури здавна добре розуміли, що майбутня мама повинна піклуватися про своє здоров’я, бо це — запорука народження здорового малюка. Вагітну жінку намагалися уберегти від нервування, переляку, сварки. Для забезпечення здорового спадкоємця старші жінки ретельно слідкували, щоб майбутня мати (а часом і батько) дотримувались усіх табу, пов’язаних з вагітністю. Майбутній матері заборонялося шити у свята й неділю, щоб «не зашити дитині очі»; наказували жінці нічого не брати без дозволу, аби дитина не стала злодієм; не дивитись на пожежу, щоб не було червоних плям на личку тощо. Біля новонародженої дитини читали з требника молитву, в якій просили Бога «зберегти її від ревнощів, заздрощів та від ока лихого». Перев’язуючи пуповину, дитину благословляли: «Нехай Бог пошле тобі щастя, здоров’я, многії літа». Народження дитини та, власне, й всі роки життя людини оповиті цілою магічною системою, що мали приносити й зберігати здоров’я, силу. Ми можемо вірити чи насмішкувато сприймати напівзабуті прикмети, проте вони чи не найкраще відображають те, з якою обережністю, трепетною ніжністю ставились наші предки до життя людини, до всього, що пов’язане з сім’єю й продовженням роду.
Стародавні римляни вважали, що домашнє вогнище охороняють добрі духи — пенати. І свято вірили, що саме вони не впускають у дім розбрат, сварку, оберігають його стіни від зла. Сучасні фахівці підтверджують: справді, існує певний психологічний простір, що робить домівку затишною, комфортною; туди тягнуться гості, друзі. І створити такий сприятливий простір може і мусить кожна родина.
Що називають сімейним благополуччям? Які сім’ї можна віднести до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В. Сухомлинський зазначав, що в такій сім’ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують злагода, взаємна повага, почуттєва спорідненість, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру варто берегти.
Благополучна сім’я міцна своїми внутрішніми зв’язками, високим рівнем координації. У такій сім’ї існують взаєморозуміння, взаємна повага між усіма її членами, здорова морально-психологічна атмосфера, спільність поглядів на різні сфери людського життя, врахування душевних переживань, інтересів кожного, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, усвідомлення власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.
На жаль, найчастіше молоде подружжя не вміє правильно спілкуватися не лише з дітьми, а й один з одним. У місті, де багато молоді — студентів, робітників, службовців, — пари створюються досить легко. Проте так само легко вони й розпадаються: кількість розлучень приблизно дорівнює кількості пошлюблених. Однак більшість людей згодом все-таки беруть повторні шлюби. Отож, не зневірилися в самому інституті шлюбу, їх просто не влаштовували стосунки, що склалися в колишній сім’ї.
Основними причинами розлучень дослідники найчастіше називають постійні конфлікти з будь-якого приводу, небажання партнера йти на поступки, надмірну вимогливість, невміння знайти спільну мову, порозумітися... Інколи подружжя не можуть навіть пояснити причину розриву, лише повторюють: «Мені з ним (із нею) незатишно!». На думку психологів, це — серйозний аргумент. У сім’ї кожен має почуватися комфортно. І рівень затишку, до речі, не залежить ні від квадратних метрів помешкання, ні від висоти його стелі, наявності євроремонту, побутової техніки та інших атрибутів статку. Набагато важливіший душевний комфорт. А це насамперед — теплий, м’який, здоровий морально-психологічний клімат. Нині зовнішній світ і без того досить напружений. Щодня на роботі, на вулиці, у чергах, переповненому транспорті нас підстерігають різні стреси. А якщо й у рідній домівці на нас чекає нова порція докорів, сварок — нервова система просто не витримує. Сім’я багато в чому виконує ще й психотерапевтичну функцію: насамперед це місце, де можна розслабитися, стати самим собою, де уважно вислухають і допоможуть. Тут цінується твоя індивідуальність, відомі твої звички; близькі знають, що може тебе засмутити, а що приємно потішити: взаєморозуміння наступає із напівслова, чи навіть без слів.
Мабуть, одна з найсерйозніших проблем молодих — невміння спілкуватися в сім’ї. На роботі вони контролюють себе, намагаються справити приємне враження, а ось удома зриваються через будь-які дрібниці.
Вже помічено, що в дружніх сім’ях похвала, комплімент, подяка звучать частіше, ніж осуд, закид. Не можна неакуратному постійно нагадувати, що він неакуратний, егоїстові що він егоїст тощо. Користі це дає мало, лише зростає напруга у стосунках. Після чергової порції моралізаторства залишається відчуженість, і кожен новий конфлікт посилює її. Набагато розумніше поставитися до якихось слабкостей домочадців поблажливо або просто з гумором. Жарти, сміх дуже скрашують життя, допомагають уникнути конфлікту.
Психологи вважають, що у благополучних сім’ях є своя, особлива мова. Найчастіше вона є своєрідним ключем до приємних спогадів. А щоб таких спогадів було більше, варто частіше влаштовувати спільні поїздки, свята, зберігати листи, фотографії, дитячі малюнки, подарунки. Саме ці нюанси створюють особливий психологічний клімат, який допомагає тримати сімейний корабель на плаву.
Одна з найболючіших проблем нашого суспільства — покинуті діти. Відвідини дитячого будинку зачеплять за живе і найбільш товстошкірого та цинічного. Коли переступаєш поріг цього закладу, він, на перший погляд, нічим не відрізняється від звичайного дитячого садочка: так саме пахне молочною кашею, такі ж ліжечка й іграшки, на стінах — малюнки. Проте подібність зникає, коли бачиш очі дітей. Вони сповнені смутку й марного чекання: увечері батьки не заберуть їх додому, їм не співатимуть колискових, не цілуватимуть на ніч. Одяг обов’язково позначений штампом держустанови, в якій вони живуть. І не велика вина та біда держави, що на більшості з них дітей тавро нічийності залишиться довічно. У багатьох вихованців дитбудинку життя складається неблагополучно, часто вони стають безпритульними й малолітніми злочинцями. Однак, поки що у цих малюків є шанс, що їх усиновлять, і вони матимуть родину, дім, люблячих батьків.
Сімейний ідеал XIX ст.: чоловік, схожий на П’єра Безухова, дружина справжня Наташа Ростова, а дітей — щонайменше двоє.
Нині двоє дітей у нашій країні — розкіш, троє —розкіш, яку не можна собі дозволити, а четверо — просто фантастика. Іноді, щоправда, ми довідуємося, що є героїчні сім’ї, в яких п’ятеро (!) чи шестеро (!) дітей, але навіть не уявляємо собі, як можна їх прогодувати й поставити на ноги, не будучи скромних розмірів олігархом і не маючи нічого спільного з тіньовою економікою.
Як наслідок маємо тенденцію до стрімкого зменшення чисельності населення України. Якщо на початку дев’яностих воно перевищувало 52 мільйони, то станом на 1 лютого 2007 р. — скоротилася до 46,5 млн. осіб.
На жаль, XIX ст. не повернеш, і його сімейного ідеалу не воскресиш. Нам лише доводиться читати дослідження спеціалістів про нації Європи з їхньою низькою народжуваністю й катастрофічним старінням та про народи Сходу, які різко молодшають і в яких із народжуваністю все гаразд.
Хочеться вірити, що життя згодом саме визначить: що стане гарною традицією, а що відійде у минуле. Однак варто зауважити, що наше життя має нові ознаки, змінюються наші звички, свідомість, відбувається переосмислення цінностей. Економічні труднощі перехідного періоду ускладнюють забезпечення належною рівня життя сімей. Це позначається на народжуваності в цілому. Фахівці стверджують, що у світі змінюється сама природа подружнього життя, дедалі більше пар живуть нарізно, тобто чоловік та жінка працюють і живуть у різних містах, все менше часу проводячи разом, з’явились нові поняття: студентський, громадянський шлюб...
Життя створює проблеми, а вирішувати їх їдуть за кордон... Скільки вже маємо прикладів, коли хтось із батьків виїжджає на заробітки, і все гаразд. З’являються гроші на прожиття, купівлю квартири чи то на оплату навчання дитини, на інші сімейні потреби. Та й, прилучившись до цивілізації, інших благ, відчувши «дух свободи», наші люди стають активнішими та впевненішими у собі. Ніби-то не так уже й зле це виглядає у поєднанні зі значним зростанням добробуту сім’ї. Проте педагоги, лікарі, особливо психологи одностайно заявляють: немає жодної дитини, хай то буде немовля чи вже підліток, на кому тривала відсутність бодай одного з батьків не позначилася б негативно.
На жаль, поки що наша держава не досить серйозно ставиться до цієї проблеми. Донедавна взагалі не існувало офіційних статистичних даних про виїзд на заробітки. Та й нині наводяться різні цифри, що ґрунтуються переважно на версії: одна бабця сказала... Стверджується, що кордон України в пошуках заробітку перетнуло 7-8 млн. наших співвітчизників.
Дитину в будь-якому віці, але особливо в молодшому, не можна відлучати від матері. Вона пов’язана з нею невидимою пуповиною, так само, як в утробі була пов’язана пуповиною реальною. Психологи стверджують, що дитину до семирічного віку взагалі не можна розлучати з матір’ю навіть на кілька днів. Такий розрив завдає непоправної шкоди малюкові.
Відшукати ідеальну сім’ю в державі — мабуть нереально. Кожна родина на своєму шляху хоча б
раз зіштовхувалася з якимись проблемами. Добре, коли негаразди вдається вирішити полюбовно, між подружжям, дітьми, рідними. А якщо члени сім’ї не знаходять порозуміння між собою? У такому випадку залишається єдиний вихід — звернення до соціальної служби.
Соціальна робота із сім’ями займає провідне місце в діяльності центрів соціальних служб для молоді. І це цілком закономірно, адже багато соціально-психологічних проблем детерміновані неблагополуччям у сім’ї.
Упродовж 90-х років багато сімей в Україні не змогли пристосуватися до нових соціально-економічних умов, що спричинило появу низки проблем, вирішення яких потребує від держави вжиття заходів щодо запровадження системи соціального захисту родини, створення належних матеріально-побутових та морально-психологічних умов розвитку, захищеності кожного її члена. За напрямом «Соціальна робота з сім’ями, зокрема жіночою молоддю, дітьми-сиротами, дітьми-інвалідами, сприяння їхньому творчому розвитку та організація їхнього змістовного дозвілля, відпочинку та оздоровлення» розроблено 820 програм. Реалізація кожної з них передбачає цінний комплекс заходів. Загалом структуру соціальної роботи в цьому напрямі можна поділити на такі блоки: підготовка молоді до сімейного життя; робота з різними категоріями сімей спрямована на стабілізацію сімейних стосунків; допомога батькам у вихованні дітей; соціальна робота з малозабезпеченими та багатодітними сім’ями; сприяння соціальному становленню дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, сприяння творчому розвитку дітей та молоді; організація їхнього змістовного дозвілля та оздоровлення; соціальний захист жіночої молоді; сприяння соціальній адаптації та інтеграції в суспільстві дітей та молоді з функціональними обмеженнями.
Проте якою компетентною не була б державна соціальна служба, якими б не прекрасними словами соціальні працівники не налаштовували на сімейний лад — долати труднощі в сім’ї повинна навчитися сама сім’я!
У Преамбулі до Конвенції ООН про права дитини йдеться, що саме сім’ї мають бути надані необхідні захист і сприяння в тому, щоб вона могла повністю взяти на себе виконання обов’язків, покладених на неї суспільством.
Започаткований в 1993 р. Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародний день сім’ї починають відзначати і в нашій країні. І дуже хотілося б, щоб цей день став особливим святом, оскільки українці споконвіків славилися міцним сімейним устроєм, багатодітністю, духовною єдністю поколінь, повагою до батьків та до жінки-матері, гостинністю і працелюбністю.

За матеріалами сайту www.nplu.kiev.ua